Палата №6 по-українськи

В Теребовлі керівництво будинку-інтернату перетворило підопічних на безправних рабів

В Україні ХХІ століття заклади, де утримують писхічнохворих людей, мало чим відрізняються від тих жалюгідних та страшних установ, які описав в «Палаті №6» письменник Антон Чехов більш ніж сто років тому. Такий висновок можна зробити за результатом моніторингу Національного превентивного механізму, що був здійсненний нещодавно.

Є в Теребовлі на Тернопільщині психоневрологічний будинок-інтернат, де сьогодні утримують 150 людей. Керує цим закладом Василь Іванович Поперечний – «міцний» господарник, який полюбляє методи трудотерапії та «спартанські» методи виховання підопічних. Найцікавіше, що Василь Іванович отримав свою посаду … у спадок від свого батька. Така собі феодальна вотчина, що переходить з покоління в покоління.

З усіх пацієнтів будинку-інтернату лише 10 визнані недієздатними. Інші люди є повноцінними громадянами й отримують від держави заслужену пенсію в розмірі 1300-1700 гривень. 75% цієї суми вони віддають закладу, що є нормальним, адже це плата за утримання. Проте, залишок пенсії на руки отримують 40-50 осіб, решта пенсійних коштів кудись безслідно зникає. За рік набігає солідна сума близько 240 тис. гривень, яка осідає у когось в кишені. «Міцний» господарник Василь Поперечний, звісно, про це нічого не знає.

Інше нововведення в інтернаті – це так звана каральна кімната. Знаходиться вона на четвертому поверсі приміщення й теоретично призначена для поміщення туди людей, в яких стається загострення хвороби. На практиці там утримують тих, хто чимось провинився перед адміністрацією. Люди скупчені в тісному просторі, разом жінки й чоловіки, сплять на ліжках по двоє, в смороді і навіть без туалету. Тих, кому не пощастило потрапити в каральну кімнату, не випускають до коридору, а їхні умови утримання гірші за в’язничні. Тобто людей, яких й так доля не обділила стражданнями, примушують страждати ще більше.

Керівник будинку-інтернату як завзятий трудотерапевт залучає утриманців до роботи по господарству. Регулярно такою працею займається 30 осіб, але лише деякі з них отримують за це якісь гроші. Решта є фактично рабами в руках адміністрації.

Раціон харчування пацієнтів досить своєрідний. Цукор та сметана, які теоретично включені до меню, чомусь до них не доходять. Пролити світло на це містичне явище дозволила знахідка в підсобці інтернату, виявлена учасниками моніторингу. Там містився справжній склад цукру, олії, інших необлікованих продуктів та засобів. Мабуть, якимось таємничим чином продукти зі столу утриманців перекочовували до цієї комірчини. Полтергейст та й годі! І, звичайно, господарник Василь Іванович тут ні до чого.

А тепер найпікантніше. Теребовлянський психоневрологічний будинок-інтернат підпорядкований Мінсоцполітики та не є лікарським закладом. Тому для надання медичних послуг йому потрібна відповідна ліцензія, або договір з медичною установою, що надаватиме такі послуги. Ні того, ні іншого в нього немає! Психотропні препарати хворим дають безконтрольно, не маючи призначення й нагляду лікаря. Невідомо чи кожен такий прийом роблять з необхідності, або ж просто перетворюють людину на «овоч», придушуючи її волю. При цьому після смерті підопічних адміністрація не викликає поліцію, щоб вона зафіксувала відсутність ознак насильства.

Раптова перевірка будинку-інтернату вже вдруге виявляє таку ситуацію, але «міцний» господарник не кається. Вважаю, що на такі факти слід реагувати жорстко та рішуче. Передусім, слід запитати в обласної ради, яким чином пан Поперечний зміг успадкувати посаду? Як всі виявлені порушення співвідносяться зі стандартами функціонування таких закладів? І чому керівник мов радянський голова колгоспу почувається царем та богом у своїй вотчині та не боїться покарання?

Гадаю, що «міцний» господарник, врешті-решт, мусить бути відсторонений від обов’язків, слід здійснити комплексну перевірку закладу, зробити відповідні оргвисновки. І найголовніше – до хворих, які там перебувають, потрібно ставитись по-людськи, а не як до в’язнів концтабору! Лише коли навчимося поважати кожну особистість, кожне життя, кожну людину, матимемо шанс на європейське майбутнє!