Чи маємо ми використовувати потенціал Національної стратегії у сфері прав людини

Ще в серпні 2015 року указом Президента України було затверджено Національну стратегію у сфері прав людини.

Вона охоплює в собі 25 стратегічних напрямків за якими має йти Україна для належного забезпечення прав людини. Деякі правозахисники називають її "філіалом Конституції", для деяких вона не досконала, бо в тому числі не включає важливих положень.

Мені імпонує підхід Швеції, де розробили Стратегію та відмовилися від плану дій на її реалізацію, бо кожен службовець при прийнятті рішень задається питанням "Чи будуть досягнуті очікувані результати моїм рішенням?". Але нам до цього далеко.

При  розробці Стратегії та Плану дій на її реалізацію (конкретних кроків для уряду) було залучено величезну кількість організацій громадянського суспільства, органів державної влади, міжнародних організацій. Туди увійшли і заходи, для вирішення системних проблем, визначених Європейським судом з прав людини, рекомендації Універсального періодичного огляду ООН. І найважливіше - заходи вирішення "нових викликів", які постали перед Україною у зв’язку зі збройним конфліктом.

На жаль, уряд не поставився відповідально до погодження положень Плану дій і наразі ми маємо ситуацію, коли органи державної влади намагаються відсторонитися від їх виконання.

Ми маємо спільну відповідальность громадськості та органів влади за імплементацію положень Стратегії.

Але.

Ми стикаємося із ситуацією, коли відповідальні виконавці : не встигають у відведені терміни, не розуміють змісту положень Плану дій, намагаються самоусунутися або виконати формально, дорікають громадськості.

При такому активному проведенні рефром у державі, де розроблено ще надцять стратегій, законопроектів, концепцій вбачається фрагментарність та неузгодженість.

А реформи проводяться там і допоки є вливання коштів. Результати цих реформ також залишають питання: зробити так аби нічого не змінилося та показати гарну картинку для міжнародної спільноти. Звісно, позитивні зрушення також є.

Для контролю та допомоги у виконанні Плану дій було створено спільно з Уповноваженим ВРУ з прав людини Громадську платформу моніторингу. Платформа налічувала близько 100 організацій та експертів.

Для зручності було створено базу даних Національного індексу прав людини, де містяться всі звіти органів державної влади та коментрів від моніторів. Та чи хтось користується цим ресурсом?

На початку, у моніторів ще був ентузіазм та зацікавленість у співпраці, але зі спливом часу та відсутності фідбеку від органів державної влади більшість відсторонилися від процесу. Також причинами зменшення кількості учасників стали зміни діяльності тих експертів, завершення проектів у організацій.

Залишилося близько 20 активних експертів, серед них більшість саме міжнародних організацій.

Кожного разу після проведеного моніторингу громадськість закликала органи влади до співпраці, але процес комунікації не налагодився.

Проведення громадських обговорень, організованих Міністерством юстиції не дало очікуваних результатів у подальшій співпраці громадськості та органів влади.

Звісно, громадськість втомлюється битися у зачинені двері, де їх не чують, а органи влади втомлюються від постійної критики.

В той же час, чому не звернутися до громадськості за допомогою: експертною, консультативно, інформаційною, адвокаційною ?

Зі звітів правозахисних та міжнародних організацій ми бачимо, що зараз ситуація із дотриманням прав людини стає гіршою.

Для кого робляться ці звіти ? Не для того аби показати як все погано, а для акцентування того, що потрібно бути вирішеним.

Та, на жаль,навіть рекомендації, заяви міжнародних інституцій не мають впливу. 

Стратегія та План дій - живі інструменти, кожен може використовувати їх, змінювати, покращувати.

Зі спливом двох із половиною років ми вже бачимо що потрібно нам змінити, доповнити у Плані дій.

Громадськість довго наполягала та була почута Міністерством юстиції, яке за результатами громадських слухань подало Уряду рекомендацію щодо внесення змін. Прем’єр-міністр України надав доручення відповідальним органам подати пропозиції щодо внесення змін. Натомість, ми бачимо пропозиції в стилі: перенести строки виконання, вилучити пункт Плану дій, вилучити орган влади із виконавців.

Що робити?

На мою думку, всі стейкхолдери мають активізуватися та використовувати потенціал Стратегії: громадськість, центральні та місцеві органи виконавчої влади, парламент.

Головне не 100% виконання Плану дій, а досягнення очікуваних результатів Стратегії та забезпечення прав людини.

Є можливість спільно переглянути можливі варіанти вирішення проблем, які є у сфері прав людини, подивитися прогалини у законодавстві, проблеми із правозастосування, узгодити стратегічні документи.

Багато питань щодо нормативно-правового врегулювання питань, пов’язаних із збройним конфліктом, в тому числі приведення законодавства України до норм міжнародного гуманітарного права, питання звільнення заручників, компенсації, реінтеграції, питання перехідного правосуддя.

Зараз є можливість, напрацювання провідних експертів та громадськості.

Дії? Сісти за стіл перемовин та прийняти спільне рішення для забезпечення прав людини.